Псалтир видання Видавничого відділу УПЦ

Передмова до видання

Псалтир, або ж Книга псалмів (євр. סֵפֶר תְהִילִים), являє собою унікальну та водночас надзвичайно складну частину Старого Завіту, що посідає особливе місце в богослужінні Православної Церкви. Складність Псалтиря обумовлена передусім тривалою історією його формування, адже зайняла вона майже тисячу років: починаючи від часів пророка Мойсея (XIII–XII ст. до Р. Х.), авторству якого належить 89-й псалом (Молитва Мойсея, людини Божої), і закінчуючи остаточним завершенням формування його канону, що сягає I ст. до Р. Х.^[1] Саме тому Псалтир містить як архаїчну лексику та суто поетичні композиції^[2], так і відносно новітні тексти, що записані радше прозою^[3]. Зрозуміло, що протягом такого тривалого часу збірка псалмів увібрала в себе тексти різних авторів, хоча за усталеною традицією, що найбільш яскраво відображена в перекладі Сімдесятьох (𝕾) (II–I ст. до Р. Х.), ми ототожнюємо її саме з постаттю царя Давида, псалми якого стали осердям усієї збірки. При цьому варто зазначити, що вказане ототожнення є двояким, адже єврейське словосполучення לְדָוִד в 𝕸 (грецьке τῷ Δαυιδ в 𝕾), яким надписується чимала кількість псалмів, можна проінтерпретувати як «Давида» (тобто текст, який був написаний особисто царем Давидом), або ж як «наслідуючи Давида» (тобто текст, який було присвячено псалмоспівцю або ж написано у стилі, що є максимально схожим на його автентичні псалми). Цікаво, що псалми як окремий та цілком визначений жанр біблійного тексту зустрічаються й поза Псалтирем, це пісня Анни пророчиці (1 Цар. 2:1–10), пісня Девори (Суд. 5:2–31), пісні Мойсея та Маріам (Вих. 15) тощо.

Характерною особливістю Псалтиря є те, що він ідейно поєднує в собі всі три базові розділи Старого Завіту: Закон (іудейська обрядовість), Пророки месіанські пророцтва) та Писання (історичні оповіді, моральні настанови тощо). Саме це робить Псалтир унікальною текстовою пам’яткою, що за особливістю своєї композиції не схожа на жодну іншу біблійну книгу, — це інтертекст у найбільш широкому розумінні цього слова. Цей факт зумовлює незгасаючий інтерес, що його стосовно Псалтиря демонструють сучасні біблеїсти в історико-літературній та текстологічній площині, адже чимало питань цілісності тексту та його інтерпретації досі залишаються відкритими. Зокрема, це т. зв. проблема паралельних пасажів, що припускає наявність у минулому деякого тексту, що, на жаль, не зберігся, проте на рівні цитат є відображеним у двох різних книгах Старого Завіту, наприклад, таких як Псалтир та Книги Царств^[4]. Усе вищевказане яскраво свідчить про те, що Псалтир є надзвичайно складною і багатогранною книгою, що, у свою чергу, обумовлює особливу складність його перекладу, котрий в ідеалі не лише має враховувати т. зв. існуючі свідки його тексту та древні переклади, але й дані сучасної біблійної археології та текстології, що в даному випадку має на меті відтворення неушкодженого первісного тексту Псалтиря.

Історично саме Псалтир був тією біблійною книгою, з якої розпочався тривалий процес перекладу Святого Письма українською мовою. З-поміж праць, які формували український переклад Псалтиря, неможливо не згадати переклади М. О. Максимовича (1859)^[5], П. Куліша та І. Пулюя (1903)^[6]. Безумовно, особливе місце також посідають переклади-переспіви деяких псалмів, виконані Т. Г. Шевченком (Давидові псалми)^[7]. Ці та решта інших історичних перекладів стали важливим підґрунтям для виконання більш досконалих і професійних перекладів Псалтиря літературною українською мовою.

У межах власних традицій та на міжконфесійному рівні українська біблеїстика досі працює над створенням досконалого сучасного перекладу Псалтиря, який враховував би всі надбання сучасної біблійної науки та максимально відповідав нормам сучасної літературної української мови. Київська духовна академія як головний навчальний заклад Української Православної Церкви також не трималася осторонь цього важливого процесу і на початку 2022 р. за благословенням Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, а також під керівництвом ректора Київської духовної академії архієпископа Білогородського Сильвестра (Стойчева) розпочала підготовку до видання нового українського перекладу Книги псалмів.

За основу перекладу, який шановний читач тримає у своїх руках, було взято спільну працю спеціальної комісії, яку було створено за дорученням Синодальної літургічно-богослужбової комісії Української Православної Церкви. До складу комісії увійшли^[8]: єпископ Новокаховський та Генічеський Філарет (Звєрєв) (голова комісії), протоієрей Димитрій Кушнірук (редактор Видавничого відділу УПЦ), монахиня Євтропія (Бобровнікова) (редактор Видавничого відділу УПЦ), Володимир Сергійович Шолох (редактор-перекладач Видавничого відділу УПЦ, викладач древніх мов), Максим Борисович Білецький (верстальник Видавничого відділу УПЦ), Василь Віталійович Костюк (коректор Видавничого відділу УПЦ), а також Ольга Анатоліївна Затовська. Робота комісії тривала з 20 грудня 2017 р. до 1 серпня 2018 р. й мала на меті створення перекладу, який був би придатним для богослужбового вжитку. Цей аспект був визначальним під час рецензування цього перекладу Київською духовною академією, яка прагнула адаптувати його сучасне наукове виконання до богослужбової традиції Української Православної Церкви, де головною мовою богослужбових текстів історично була і є церковнослов’янська.

Подолання різночитань, які існують між єврейським масоретським оригіналом (𝕸) Псалтиря та грецьким перекладом Сімдесятьох (𝕾), у спробі гармонізації відрецензованого тексту в рамках богослужбової традиції було головним завданням Київської духовної академії. Певна річ, у даному перекладі відсутні такі варіанти церковнослов’янського перекладу, які не мають аналогів ані в 𝕸, ані в 𝕾, оскільки виникли внаслідок неуважності перекладача, що користувався грецьким мінускульним текстом. Йдеться, перш за все, про Пс. 90:10, де грецьке σκηνώματί σου було перекладено як тѣлесѝ твоемѹ. Пари грецьких літер μ та ν / κ та η в мінускульному тексті схожі між собою, через що слово σκηνώματι можна необачно прочитати як σώματι («тіло»). Читати такий мінускульний текст було подекуди складно, особливо для недосвідченого перекладача, в чому легко переконатися на прикладі т. зв. Хлудівського Псалтиря, який був сучасником свв. рівноапп. Кирила та Мефодія (IX ст.).

Враховуючи те, що ані Септуагінта (𝕾), ані масоретський оригінал (𝕸) не відображають довершене й безпомилкове прочитання біблійного тексту, переклад і рецензування Псалтиря потребували набагато більшої уважності та слідування правилу «золотої середини», адже, як було зазначено вище, грецький переклад Книги псалмів було виконано до завершення формування канону цієї книги, а єврейський оригінал продовжував зазнавати правок і редагувань навіть за часів діяльності Кумранської общини^[9]. Саме тому Київська духовна академія під час рецензування перекладу спеціальної комісії керувалася не виключним авторитетом Септуагінти чи масоретського тексту, а базовими принципами біблійної текстології, біблійної археології та інтертекстуальними зв’язками Псалтиря, намагаючись триматися в руслі богослужбової традиції Православної Церкви. Наприклад, у Пс. 90:6, де в церковнослов’янському перекладі згадується про бѣса полѹденнагѡ, комісією справедливо було віддано перевагу оригінальному єврейському прочитанню, адже грецький варіант δαιμονίου μεσημβρινού, з якого робився церковнослов’янський переклад, відображає хибне прочитання єврейського оригіналу, в якому бракувало т. зв. matres lectionis. Натомість у Пс. 28:6 переклад доволі складного єврейського оригіналу було відкориговано близько до варіанту Септуагінти (𝕾) з гармонізацією обох частин 6-го вірша, спираючись на закон біблійного паралелізму. В результаті було отримано такий текст: «[Голос Господа] змушує їх [тобто гори — Прим. пер.] стрибати, мов теля, Ливан і улюбленого Свого — мов молодого тура». Слово וְשִׂרְיֹן, що нагадує יְשֻׁרוּן з Втор. 32:15, ймовірно, було помилково прочитано переписувачем замість יְדִידוּן — «улюблений», під яким варто розуміти єврейський народ та Ізраїль.

Задля осучаснення пропонованого українського перекладу Псалтиря в поодиноких місцях було внесено зміни до тих слів, які в контексті 𝕾 та 𝕸 не відповідають принципам біблійного паралелізму. Наприклад, у Пс. 21:16 (црк.-слв. Изсше якѡ скѹдель крѣпость моѧ), замість того, аби слідувати за 𝕾 та 𝕸, роблячи посилання на текстологічну гіпотезу про наявність помилки переписувача, що була зумовлена перестановкою, слово «сила» (крѣпость) було безпосередньо замінено на відсутнє в оригіналі «вуста», а в посиланні надано стисле текстологічне пояснення. Проте, зазначений пріоритет богослужбової традиції Церкви дещо обмежив можливості залучення даних сучасної текстології до українського перекладу Псалтиря. Зокрема, йдеться про арамеїзми, переклад яких може внести подекуди значні корективи у формулювання окремих псалмів (כִּי asseveratum^[10] тощо).

Однією з тенденцій даного перекладу Псалтиря було збереження багатозначності деяких одиниць перекладу, які є доволі важливими для усвідомлення «сюжетної лінії» того чи іншого псалма. Яскравим прикладом є єврейське слово אֱמֶת (Ш), що було перекладено як «вірність» (напр.: Пс. 24: 10, Пс. 70: 22 тощо). У такий спосіб було зроблено акцент на незмінності Бога, Його вірності даній обітниці, а також підкреслено особистісний характер стосунків Бога і людини. Церковнослов’янський переклад истина дещо обмежує сенс вірша, хоча грецькому слову ἀλήθεια (𝕾) також притаманна смислова конотація вірності.

У псалмах, які мають особливе богослужбове використання, пріоритет надавався церковнослов’янському перекладу, аби не ускладнювати загальне сприйняття тексту під час богослужіння і не спотворювати месіанське значення псалмів. Наприклад, у Пс. 67:2 єврейське יָקוּם перекладено як «воскресне» (Нехай воскресне Бог), хоча саме дієслово קָם має чимало смислових відтінків, які рівною мірою відповідають загальному контексту 67-го псалма. Таким чином, пропонований переклад Псалтиря міг виконуватися не лише в межах контексту чи навіть інтертексту, але й спираючись на базові біблійні концептосфери (напр.: воскресіння).

У деяких випадках український переклад псалмів здійснювався за допомогою етимологічно-синонімічних пар, аби тим самим уникнути будь-якої двозначності змісту. Наприклад, у Пс. 150:6 єврейське כֹּל הַנְּשָׁמָה תְּהַלֵּל יָהּ перекладено як: «Всяка душа нехай хвалить Господа». В такий спосіб було досягнуто гармонії між звичним церковнослов’янським перекладом цього вірша (Всѧкое дыханїе (грецьк. πνοὴ) да хвалитъ Господа) та біблійним використанням єврейського слова נְשָמָה зі значенням «душа», адже обидва слова є однокореневими синонімами. Варіативне «усе, що дихає» може дещо спростити сенс вірша, віддаляючись від антропоцентризму як однієї з двох базових характеристик біблійного тексту.

Особливу увагу було приділено власним назвам та окремим поняттям, які отримали усталене використання в богословському та богослужбовому обігу. В пропонованому перекладі псалмів їх використання було уніфіковано та відкориговано в повній відповідності до Богословського термінологічно-правописного порадника^[11], який нещодавно було видано Київською духовною академією.

Текст перекладу супроводжується інформативними посиланнями, які роз’яснюють складні для розуміння місця масоретського оригіналу або ж грецького перекладу Сімдесятьох, надають стислий історичний і богословський коментар, роз’яснюють географічні назви, а також роблять стислі екскурси до тогочасної єврейської культури й побуту.

Пропонований читачеві український переклад Псалтиря було виконано з єврейського масоретського оригіналу (𝕸), який одночасно порівнювався зі старогрецьким перекладом, або ж Септуагінтою (𝕾), аби гармонізувати отриманий переклад згідно з усталеною богослужбовою традицією Української Православної Церкви:

1. Єврейський текст: Biblia Hebraica Stuttgartensia [BHS]. Editio Quinta Emendata. Ed. K. Elliger, W. Rudolph, H. Ruger, A. Schneker. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 1997.
2. Старогрецький текст: Septuaginta, A. Rahlfs & R. Hanhart (Eds.). Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 2006.

Також як допоміжні інструменти під час виконання перекладу були залучені додаткові переклади західноєвропейськими мовами, а також спеціалізована допоміжна література. А саме:

1. Переклади західноєвропейськими мовами:

• Латиною:

Biblia Sacra Iuxta Vulgatam Versionem (Vulgate Latin Bible), edited by R. Weber, B. Fischer, J. Gribomont, H. F. D. Sparks and W. Thiele.

• Італійською:

The Italian Nuovissima Versione della Bibbia. 1995-1996, San Paolo Edizione, Roma Italia.

• Переклади англійською:
• Complete Jewish Bible. By David H. Stem. 1998.
• ENGLISH STANDARD VERSION (ESV). By Crassway Books/Good News Publishers, Wheaton, IL. 2001.
• Blayney Edition of the 1611 King James Version of the English Bible. By the Online Bible Foundation and Woodside Fellowship of Ontario, Canada. 1988-1997.
• The New American Standard Bible. 1995.
• The New International Version. By International Bible Society. 1984.
• New Jerusalem Bible. Edited by Henry Wansbrough. By Darton, Longman & Todd Limit- ed and Doubleday. 1985.
• The New King James Version. Thomas Nelson. 1982.

2. Українські переклади:

• Переклад Івана Хоменка.
• Переклад Івана Огієнка.
• Переклад архім. Рафаїла (Турконяка).

3. Переклади слов’янськими мовами:
   • Сучасний богослужбовий церковнослов’янський текст.
   • Синодальний переклад Святого Письма (російською мовою).
   • Польський переклад (Вид. 3-тє. Познань — Варшава, 1980).
   • Болгарський переклад (Bulgarian Bible. 1938).

Допоміжна література:

1. Словники:

• Орфографічний словник української мови / С. І. Головащук та ін. К., 1994. 864 с.
• Словник української мови: в 11 т. К.: «Наукова думка», 1970-1980.
• Російсько-український словник: у 3 т. К.: «Наукова думка», 1969.
• Російсько-український словник (А-П) / Гол. ред.: акад. А. Е. Кримський. Електр. версія: упор. О. Телемко. К., 2007. 2568 с.
• Полный церковнославянский словарь / прот. Г. Дьяченко. М., 2001. 1120 с.
• Греческо-русский словарь / сост. А. Д. Вейсман. СПб, 1899. 1370 ст.
• Древнегреческо-русский словарь / сост. И. Х. Дворецкий: в 2 т. М., 1958. 1905 с.
• Український правопис / Академія наук України. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. К., 2007.

2. Церковні видання:

• Православний вісник / щомісячник Українського екзархату (Львів, 1948–1962, 1968–1970; К., 1971–1991).
• Православний церковний календар. Видання екзарха всієї України, митрополита Київського і Галицького (К., 1947–1989).

Під час виконання перекладу також було використано таке програмне забезпечення:

1. Біблійні модулі та вбудовані словники програми BibleWorks 0.
2. «Цитата из Библии» (BibleQuote, v. 03 b2c2b).

¹ Особлива популярність Псалтиря як іудейського релігійного тексту досягає своєї вершини у I ст. до Р. Х. — I ст. після Р. Х., коли, разом із завершенням формування його канону, дедалі частіше починають виникати т. зв. апокрифічні псалми, які використовувалися певними категоріями людей нарівні з канонічними текстами. Яскравий приклад такої «еклектики» — це одна зі збірок, що була знайдена серед сувоїв Мертвого моря, 11QPsAp (11011). Вона використовувалася під час обряду вигнання бісів та поміж апокрифічними містила один з канонічних псалмів — 90-й.

^[2]       Важливими маркерами саме архаїчної єврейської поезії є відсутність або ж вкрай рідкісне використання означеного артикля ה, маркера акузативу אֶת та відносного займенника אָשֵר. Див.: Smith, G. A. The Early Poetry of Israel in its Physical and Social Origins. The Schweich Lectures, 1910. P. 11.

^[3]       Одне з найбільш ґрунтовних досліджень псалмів як взірців єврейської старозавітної поезії у вітчизняній біблійній науці свого часу було проведено професором Київської духовної академії Я. О. Олесницьким (18421907). Див.: Олесницкий А. А. Рифм и метр ветхозаветной поэзии // ТКДА. 1872. Т. 3. № 10-12. С. 242-294, 403-472, 501-592.

^[4]       Див. детальніше: Вайнгрин Дж. Введение в текстологию Ветхого Завета. М.: Изд-во Библейско-богословского института св. апостола Андрея, 2002. С. 38.

^[5] Максимович М. А. Псалмы, переложенные на украинское наречие. М., 1859. Переклад Максимовича вирізняється поетичністю: автор намагався не лише правильно перекласти псалми, але й зберегти дух єврейської поезії.

^[6] Святе Письмо Старого та Нового Завіту мовою русько-українською. Відень, 1903. Варто відзначити, що задовго до виходу повного українського перекладу Святого Письма Старого та Нового Завіту, який було здійснено у співавторстві П. Куліша та І. Пулюя, П. Куліш упродовж 1868–1869 рр. друкував власні поодинокі переклади псалмів у львівському журналі «Правда».

^[7]      Найбільш ранні переклади псалмів у виконанні Т. Г. Шевченка сягають 1845 р., через що їх справедливо можна назвати одними з найперших спроб українського літературного перекладу Псалтиря. Подібно до перекладів Максимовича, «Давидові псалми» Шевченка є зразком поетичного перекладу, однак значно поступаються їм точністю, адже вони є саме переспівами.

^[8] Титули та посади учасників подаються такими, якими вони були на момент роботи спеціальної комісії.

^[9]       Наприклад, кумранський сувій 4QPsa містить у собі відмінний від ® та Ш порядок псалмів, а також апокрифічний матеріал, що загалом свідчить про те, що відомий нам канон Псалтиря на той момент ще не був завершений.

^[10]     З огляду на тривалий період формування Книги псалмів та поступове витіснення розмовної староєврейської мови арамейською чимало біблеїстів вважають, що окремі псалми могли зазнати певної «арамеїзованої» редактури. Її яскравим прикладом може бути використання слова «כִּי», сенс якого відрізняється в єврейській (оскільки, бо) та арамейській (справді, воістину) мовах. Арамейське прочитання деяких віршів із загальновідомих псалмів може дещо спростити їх розуміння. Наприклад, «“Бо на Тебе, Господи, надія моя!” Вишнього обрав ти прихистком своїм» (Пс. 90: 9) у разі прочитання з כִּי asseveratum звучатиме як «Воістину, Господи, на Тебе надія моя!»

^[11]   Богословський термінологічно-правописний порадник для викладачів недільних шкіл і студентів духовних навчальних закладів.— К., 2021.— 144 с.